All Questions
prev
Попередній:M.9 Чому я повинен дотримуватися загальноприйнятих Правил ведення війни, якщо ворог цього не робить?
next
Наступний:M.4.43 Чи дозволяється застосовувати силу, щоб захистити себе?

M.10 Чи через релігію починаються війни? Як щодо релігійного терроризму?

Ворог і війна

Військова енциклопедія стверджує, що релігія була головною причиною менше ніж 7% усіх світових воєн. Але у сучасному світі є багато прикладів релігійного насильства, яке вчиняють також Християни [>2.31-2.32]. Однак на це немає Божої волі. Конфлікти та війни завжди є результатом людського гріха та егоїзму окремих осіб чи соціальних груп. Глибоко помиляється той, хто проповідує, що Бог хоче насильства чи війни!

Ісус не лише є проти будь-якої форми війни, він вчить любити ворогів наших. Офіційне вчення Церкви прагне до сприяння встановленню миру будь-яким чином. Війна не завжди є неминучою, але це завжди поразка для людства.

Релігія часто використовується у якості виправдання, але рідко саме вона є справжньою причиною ескалації конфліктів. На жаль, релігія ставала предметом зловживання, але Бог ніколи не хоче насильства чи війни, Він хоче лише миру.
Мудрість Церкви

Що треба зробити, щоб уникнути війни?

Будь яка війна несе зло і несправедливість. Тому ми повинні зробити все можливе, щоб не допустити до її початку. Для цього особливим чином потрібно уникати накопичення та продажу зброї поза законним обігом, усіх форм економічної та соціальної несправедливості, етнічної та релігійної дискримінації, заздрості, недовіри, гордості і духу помсти. Усе, що робиться для подолання цих та інших негараздів, сприяє розбудові миру та уникненню воєн [ККЦ 486].

Яку загрозу несе сучасне озброєння?

«Кожна військова дія, спрямована на невибіркове знищення цілих міст чи великих територій разом їхніми жителями, є злочином проти Бога і людей. Цей злочин заслуговує на чітке й недвозначне засудження» (Gaudium et spes 80). Небезпека сучасної війни полягає в тому, що вона дає можливість вчиняти такі злочини людям, які контролюють сучасні і передові зразки озброєння, особливо атомну, біологічну чи хімічну зброю. [ККЦ 2314].

Що говорить Церква про гонку озброєнь?

Нагромадження зброї здається для багатьох дуже підходящим способом стримування потенційних ворогів від початку війни. Вони навіть оцінюють це, як найефективніший спосіб забезпечення миру. Але гонка озброєнь викликає сильні моральні застереження. Вона не забезпечує мир. Не сприяючи усуненню причин війни, вона навпаки ризикує посилити їх. Витрати величезних сум з державних бюджетів на виробництво все нових і нових видів зброї заважають зусиллям з надання допомоги населенню, яке потребує постійної підтримки. Гонка озброєнь гальмує розвиток народів. Надмірне озброєння примножує причини конфліктів та приводить до зростання небезпеки ескалації [ККЦ 2315]. «Гонка озброєнь це одне із найбільших проклять людського роду. А шкода, яку вона завдає бідним, є більшою, ніж можна витримати» (Gaudium et Spes 81) [ККЦ 2329].

Ось що говорять про це Папи Римські

«Християни часто перечили Євангелії внаслідок піддавання впливу ментальності влади. Вони порушували права етнічних груп і народів, проявляли зневагу до їхньої культури та релігійних традицій. Будьте терплячі й милосердні до нас, і даруйте нам своє прощення!» [Іван Павло II, Молитва про прощення, 12 березня 2000 р.].

«Ні війні! Війна не завжди є неминучою. Але це завжди поразка для людства. Міжнародне право, чесний діалог, солідарність між різними державами, чесна і шляхетна дипломатія - це методи, які стосуються як окремих людей так і цілих народів у вирішенні розбіжностей між їхніми поглядами. Говорю це, думаючи про людей, які все ще покладають надію на ядерну зброю, і про численні конфлікти, які продовжують залишати заручниками наших братів і сестер у питанні людяності» [Папа Іван Павло II, До дипломатичного корпусу, 13 січня 2003 р.].

«Ніколи знову! Ні війні!». Ні руйнації життя невинних людей! Війна навчає вбивати, приводить до життєвих потрясінь навіть тих, хто вбиває. І залишає за собою слід образи та ненависті, що ускладнює пошук справедливих рішень проблем, які спричинили війну» [Папа Іван Павло II, Centesimus Annus, 52].